Вигорання рідко приходить різко. Воно накопичується тижнями, і найнебезпечніше в ньому те, що ззовні команда ще виглядає продуктивною. Дедлайни закриваються, коміти йдуть, у чаті все ніби нормально. Дивитись потрібно не на результат, а на те, як він досягається.

Перший сигнал: люди перестають сперечатись. Коли раніше хтось відстоював свою думку про архітектуру чи фічу, а тепер просто погоджується з будь-яким рішенням, це не злагодженість. Це байдужість, аби швидше закрити задачу.

Другий сигнал: росте кількість дрібних помилок у речах, які раніше робились на автоматі. Це не про компетентність, а про те, що ресурс уваги вичерпується швидше, ніж встигає відновитись.

Третій сигнал: комунікація стає коротшою і сухішою. Замість обговорення лишається одне слово про статус, без деталей і без бажання розказати більше.

Четвертий, найважчий для помітки: людина починає працювати довше, а не менше. Виглядає як відданість справі, а насправді часто означає, що вона вже не встигає і компенсує це часом, а не ефективністю.

Питати варто не про статус задачі, а про те, як людині взагалі працюється останнім часом, і справді слухати відповідь. Вигорання дешевше зупинити на перших сигналах, ніж лікувати після того, як людина вже вирішила піти.